День гніву - Страница 144

144

Рецензія Д. Донцова була, власне, портретом самого критика і тенденційної позиції його видання, ніж об'єктивним аналізом міжвоєнного доробку Ю. Косача: «Чи сей автор (…) дійсно несе нашій громаді щось позитивне і вартісне під оглядом мистецьким та ідеологічним», — запитував критик на початку свого пасквілю, закінчуючи остаточним присудом своєму колишньому авторові: «Замість ідеї — стрічаємо купу зле зрозумілих і кепсько відчутних чужих його істоті думок, їх карикатуру, перемішану з хаотичним масонсько-большевицько-інтернаціоналістичним світоглядом автора, якому — насамперед — бракує того, без чого нема ніколи дійсного письменника — бракує оригінальної індивідуальності. Я думаю, що якраз тому — стрівся він з такою загальною апробатою нашої хаотично думаючої інтелігенції».

Редакції журналу «Дзвони», а згодом і тижневика «Назустріч» не забарилися з відповіддю, поетапно розвінчуючи безпідставні закиди (особливо найабсурдніший із них — у Косачевому великодержавному російському шовінізмі), слушно вбачаючи в сарказмі Донцова особисту неприязнь і побоювання втратити свою місіонерську роль провідника нації перед лицем потужних конкурентів.

Утім, незважаючи на гідне відстоювання свого автора, навіть прихильні до Косача видання не спромоглися на належну оцінку й об'єктивну критику його історичної прози.

Проблема особистості та історії, складні взаємини індивідуума та суспільства є однією з центральних у багатьох творах літератури XX століття, зокрема — в історичній прозі Юрія Косача. На тлі переломних історичних моментів автор уявляв людину як носія певних індивідуально-національних рис у суспільстві. У цьому контексті варто згадати постать Богдана Хмельницького як доблесного воїна, мудрого політика, видатного дипломата — образ, що глибоко вкоренився у свідомості українського народу. За словами французького дослідника П'єра Шевальє, очевидця національно-визвольних змагань, Богдан Хмельницький — це «образ мужа, який для того, щоб піднятися над іншими, приводить у рух величезний механізм та наводить жах на те королівство, якого ні всі могутні держави християнського світу, ні навіть могутня імперія турків досі не могли похитнути. Одним словом, Кромвеля, який вдруге з'явився на Русі, який був не менш честолюбний, хоробрий та спритний, ніж Кромвель в Англії». Яскравим прикладом осмислення ролі Богдана Хмельницького, велетня українського національного духу, став роман «Дюнкерк» (1936) Юрія Косача, який намагався зазирнути у недосліджену і мало задокументовану історію епізоду життя майбутнього гетьмана: «Історія Б. Хмельницького перед 1648 роком… мала для мене завжди багато хвилюючого. Бо що ж може більше хвилювати, ніж історія народження героя? А для письменника що може бути більш хвилююче од мандрівки в нетрі доби, про яку так мало відомо?.. Так постав задум «Дюнкерка», що її друк розпочався в паризькому «Українському слові» в 1936 році, але незабаром був припинений із-за незалежних од мене причин. Дальша доля цієї повісті ще сумніша: вона пропала по дорозі до Львова в перших днях війни». Значну увагу автор приділив жанровій ідентифікації цього твору, окреслюючи його як «пригодницько-документальний роман про дії корпусу Б. Хмельницького, що брав участь у фляндрійській кампанії та в облозі Дюнкерка від червня 1646 року до жовтня того ж року під французькими прапорами. Можливо, що ще коли-небудь спробую відновити цю епопею української зброї на чужині. Але в сучасний мент мене цікавила вже дальша доля цього корпусу, і так постав роман «Рубікон Хмельницького», що трактує події після здобуття Дюнкерка, а саме поворот козаків в Україну, цебто добу від жовтня до кінця грудня 1646 року, отже, якраз цей період біографії Хмельницького, про який так глухо в нашій історіографії й письменстві». Визначена Косачем формозмістова основа тексту, в якому спостерігається співвіднесеність факту та вигадки, була породжена авторською концепцією зображення визначної доби (Козаччини) на теренах України як органічного продовження традиції національно-визвольних змагань та образу реального історичного діяча-державотворця.

Адже прикметно, що у творах і на сучасну, і на історичну тематику Ю. Косач часто змальовував образи співвітчизників, які так само, як і він, живуть або змушені були жити за кордоном — у європейських країнах. Це й царський посол у Відні Андрій Розумовський («Вечір у Розумовського»), й український дворянин-вигнанець у Празі Савич («Молодість Савича»), і Богдан Хмельницький на службі у французького короля (твори «Затяг під Дюнкерк» та «Рубікон Хмельницького»). Працюючи над своїми історичними оповіданнями чи ширшими епічними полотнами, Ю. Косач ретельно вивчав матеріали зарубіжних архівів і бібліотек, консультувався з українськими істориками, прискіпливо добираючи недоступні для більшості «материкових» українських авторів джерела. Тому й історична тематика його творів значно відрізнялася від відомої на той час української історичної прози, бо це були нетрадиційні для нашої прози й маловідомі події, постаті, які автор уміло вводив у європейський і світовий контекст, спростовуючи розуміння української історії як замкнутої в козацькій та спільнослов'янській минувшині.

А було ще чимало невиданих, «знищених у накладі», загублених і назавжди втрачених Косачевих творів. Нещасливо склалася доля рукопису його першого історичного роману «Затяг під Дюнкерк»: паризьке видавництво «Українське слово», куди роман було подано до друку ще 1936 року, його не опублікувало. Водночас для Ю. Косача ця тема була вельми важливою. Продовженням втраченого твору «Дюнкерк. Роман пригод» про Хмельницького (залишився лише фрагмент повісті, який ми подаємо у нашому виданні за газетою «Українське слово» (1936, № 176—184)) став роман «Рубікон Хмельницького». Про велику творчу активність письменника свідчить його листування на початку 40-х років з М. Антоновичем, де він повідомляв, що має бажання написати роман з епохи декабристів, а також про рід Капністів, й вже є кілька новел у «відмінному стилі». Ю. Косач дуже радів з приводу успіху в Празі уривку з твору «Лосенко, вольний митець». Автор писав: «Це є лише незначний кусник відповідного ритму, вичерпна цілісність, тільки знов переді мною проблема, як з «Дюнкерком» свого часу, чи обмежуватись виключно документацією, чи вільно розгорнути фікцію…».

144